Суть портфельного інвестування полягає у покращенні можливостей інвестування шляхом надання сукупності об'єктів інвестування тих інвестиційних якостей, які недосяжні з позиції окремо взятого об'єкта, а можливі лише за умови їх поєднання. Структура інвестиційного портфеля відбиває визначення поєднання інтересів інвестора.

У процесі формування інвестиційного портфеля забезпечується нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, інвестиційний портфель виступає як інструмент, за допомогою якого досягається необхідна дохідність за мінімального ризику та певної ліквідності.

Під інвестиційним портфелем розуміється цілеспрямовано сформована відповідно до певної інвестиційної стратегії сукупність вкладень у інвестиційні об'єкти. Виходячи з цього, основна мета формування інвестиційного портфеля може бути сформульована як забезпечення реалізації розробленої інвестиційної політики шляхом підбору найбільш ефективних і надійних інвестиційних вкладень. Залежно від спрямованості обраної інвестиційної політики та особливостей здійснення інвестиційної діяльності визначається система специфічних цілей, якими можуть виступати:

• максимізація зростання капіталу;
• максимізація зростання доходу;
• мінімізація інвестиційних ризиків;
• забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля.

Дані цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою є альтернативними. Так, зростання ринкової вартості капіталу пов'язане з певним зниженням поточного доходу інвестиційного портфеля. Збільшення капітальної вартості та збільшення доходу ведуть до підвищення рівня інвестиційних ризиків. Завдання досягнення необхідної ліквідності може перешкоджати включенню до інвестиційного портфеля об'єктів, які забезпечують зростання капітальної вартості або отримання високого доходу, але характеризуються, як правило, дуже низькою ліквідністю. У зв'язку з альтернативністю розглянутих цілей інвестор при формуванні інвестиційного портфеля визначає їх пріоритети або передбачає збалансованість окремих цілей, виходячи з спрямованості розробленої інвестиційної політики.

Відмінність видів об'єктів у складі інвестиційного портфеля, цілей інвестування, інших умов зумовлює різноманіття типів інвестиційних портфелів, що характеризуються певним співвідношенням доходу та ризику. Це знаходить своє відображення у різних класифікаційних схемах, що наводяться в економічній літературі.

Класифікація інвестиційних портфелів за видами об'єктів інвестування пов'язана насамперед із спрямованістю та обсягом інвестиційної діяльності. Для підприємств, які здійснюють виробничу діяльність, основним типом портфеля, що формується, є портфель реальних інвестиційних проектів, для інституційних інвесторів - портфель фінансових інструментів.

Це не виключає можливість формування змішаних інвестиційних портфелів, що поєднують різні види щодо самостійних портфелів (субпортфелів), що характеризуються різними видами інвестиційних об'єктів та методами управління ними. При цьому спеціалізовані інвестиційні портфелі можуть формуватися як за об'єктами інвестицій, так і за більш приватними критеріями: галузевою чи регіональною належністю, термінами інвестицій, видами ризику та ін.

Так, інвестиційний портфель фірми (компанії) до умов ринкової економіки включає, як правило, не тільки портфель реальних інвестицій, а й портфель цінних паперів, і може доповнюватися портфелем інших фінансових інвестицій (банківські депозити, депозитні сертифікатита ін.).

Інвестиційний портфель банку може містити комбінації наступних портфелів: портфель інвестиційних проектів; портфель інвестиційних кредитів; портфель цінних паперів; портфель часток та паїв; портфель нерухомості; портфель вкладень у дорогоцінні метали, колекції та інші інвестування.

Залежно від пріоритетних цілей інвестування можна виділити:

• портфель зростання,
• портфель доходу,
• консервативний портфель,
• портфель високоліквідних інвестиційних об'єктів.

Портфель зростання та портфель доходу орієнтовані переважно на вкладення, що забезпечують відповідно збільшення капіталу або отримання високих поточних доходів, що пов'язано з підвищеним рівнем ризику. Консервативний портфель, навпаки, формується з допомогою інвестиційних об'єктів із меншим рівнем ризику, які характеризуються нижчими темпами приросту ринкової вартості чи поточних доходів. Портфель високоліквідних інвестиційних об'єктів передбачає можливість швидкої трансформації портфеля в готівку без істотних втрат вартості.

Ці типи портфелів, у свою чергу, включають цілу низку проміжних різновидів. Наприклад, у межах портфеля зростання може бути виділено: портфель консервативного зростання, портфель середнього зростання, портфель агресивного зростання.

За рівнем відповідності цілям інвестування слід виділити збалансовані та незбалансовані портфелі. Збалансований портфель характеризується збалансованістю доходів та ризиків, що відповідає якостям, заданим при його формуванні. До його складу можуть бути включені різні інвестиційні об'єкти: з швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові та інші об'єкти, співвідношення яких визначається ринковою кон'юнктурою При цьому комбінація різних інвестиційних вкладень дозволяє досягти збільшення капіталу та отримання високого доходу при зменшенні сукупних ризиків. Незбалансований портфель може розглядатися як портфель, що не відповідає поставленим при його формуванні цілям.

Оскільки підбір об'єктів у складі інвестиційного портфеля здійснюється відповідно до переваг інвесторів, існує зв'язок між типом інвестора і типом портфеля. Так, консервативному інвестору відповідає високонадійний, але низькоприбутковий портфель, поміркованому – диверсифікований портфель, агресивному – високоприбутковий, але ризикований портфель.

Аналіз різних теорій портфельного інвестування свідчить у тому, що у основу формування інвестиційного портфеля мають бути покладені певні принципи. До основних їх можна віднести:

• забезпечення реалізації інвестиційної політики, що випливає із необхідності досягнення відповідності цілей формування інвестиційного портфеля цілям розробленої та прийнятої інвестиційної політики;
• забезпечення відповідності обсягу та структури інвестиційного портфеля обсягу та структурі формують його джерел з метою підтримки ліквідності та стійкості підприємства;
• досягнення оптимального співвідношення прибутковості, ризику та ліквідності (виходячи з конкретних цілей формування інвестиційного портфеля) для забезпечення збереження коштів та фінансової стійкості підприємства;
• диверсифікація інвестиційного портфеля, включення до його складу різноманітних інвестиційних об'єктів, у тому числі й альтернативних інвестицій для підвищення надійності та прибутковості та зниження ризику вкладень;
• забезпечення керованості інвестиційним портфелем, що передбачає обмеження кількості та складності інвестицій відповідно до можливостей інвестора щодо відстеження основних характеристик інвестицій (прибутковості, ризику, ліквідності тощо).

Формування інвестиційного портфеля здійснюється після того, як сформульовані цілі інвестиційної політики, визначено пріоритетні цілі формування інвестиційного портфеля з урахуванням умов інвестиційного клімату та кон'юнктури ринків, що склалися.

Відправною точкою формування інвестиційного портфеля є взаємопов'язаний аналіз власних можливостей інвестора та інвестиційної привабливості зовнішнього середовищаз метою визначення прийнятного рівня ризику у світлі прибутковості та ліквідності балансу. В результаті такого аналізу задаються основні характеристики інвестиційного портфеля (ступінь допустимого ризику, розміри очікуваного доходу, можливі відхилення від нього та ін.), здійснюється оптимізація пропорцій різних видівінвестицій у межах всього інвестиційного портфеля з урахуванням обсягу та структури інвестиційних ресурсів.

p align="justify"> Важливим етапом формування інвестиційного портфеля є вибір конкретних інвестиційних об'єктів для включення в інвестиційний портфель на основі оцінки їх інвестиційних якостей та формування оптимального портфеля.

Загальними критеріями включення різних об'єктів інвестиційний портфель є співвідношення прибутковості, ризику та ліквідності інвестиційних вкладень, водночас формування конкретних портфелів має особливості.

На відміну від портфелів інших об'єктів інвестування портфель реальних інвестиційних проектів є, як правило, найбільш капіталомістким, найменш ліквідним, високоризиковим, а також найскладнішим в управлінні, що визначає високий рівень вимог до його формування, відбору інвестиційних проектів, що включаються до нього.

Портфель цінних паперів проти розглянутими вище видами інвестиційних портфелів характеризується низкою особливостей. До позитивним можна віднести вищу ступінь ліквідності та керованості, до негативних - відсутність у ряді випадків можливостей на дохідність портфеля, підвищені інфляційні ризики.

Проблеми формування портфеля цінних паперів займають одне з провідних місць у сучасній економічній теорії та практиці, що зумовлено їх актуальністю в умовах розвиненого ринку. Проте умови російської економіки неможливо повною мірою застосовувати загальні положеннятеорії портфельного інвестування та сформований на Заході арсенал інвестиційних стратегій.

У зв'язку з цим при визначенні основ формування фондового портфеля неминуче доводиться обмежуватися використанням лише тих аспектів портфельної теорії, які можуть бути певною мірою адаптовані до російської дійсності, і враховувати специфічні форми прояву різних факторів, що впливають на вибір цінних паперів для портфельного інвестування в російської економіки.

До основних факторів, що визначають формування фондового портфеля, можна віднести:

• пріоритети цілей інвестування, реалізація яких зумовлює вибір конкретного типу інвестиційного портфеля;
• ступінь диверсифікації інвестиційного портфеля;
• необхідність забезпечення необхідної ліквідності портфеля;
• рівень та динаміку процентної ставки;
• рівень оподаткування доходів за різними фінансовими інструментами.

Відповідно до метою інвестування формування портфеля цінних паперів може здійснюватися на основі різного співвідношення доходу та ризику, характерного для того чи іншого типу портфеля. Залежно від обраного типу портфеля здійснюється відбір цінних паперів, які мають відповідні інвестиційні властивості.

Умови вітчизняного фондового ринку, що характеризується нестабільною кон'юнктурою, різкою зміною котирувань, високим рівнем ризику, а також недоліком якісних цінних паперів визначають невеликий різновид портфелів у порівнянні з розвиненими країнами ринковою економікоюта їх специфіку Так кращим об'єктом портфельного інвестування довгий часбули державні цінних паперів. При цьому, якщо в розвинених країндержавні цінні папери формують консервативний портфель, що є високонадійним, але низькоприбутковим, то портфель, наприклад, ДКО, які забезпечували високу прибутковість, відповідає загальноприйнятим характеристикам консервативного портфеля.

Портфелі цінних паперів, побудовані за принципом диверсифікації, припускають комбінацію із досить великої кількості цінних паперів із різноспрямованою динамікою руху курсової вартості (доходу). Така диверсифікація може мати галузевий або регіональний характер, а також проводитись за різними емітентами. Диверсифікація, покликана знизити інвестиційні ризики при забезпеченні максимальної прибутковості, ґрунтується на відмінностях у коливаннях доходів та курсової вартості цінних паперів.

Відповідно до сучасної портфельної теорії результати простої диверсифікації та диверсифікації по галузях, підприємствам, регіонам і т.д. по суті, тотожні. Аналітичні дані свідчать, що у портфелі 10-15 різних цінних паперів значно знижує ризик вкладень; подальше збільшення кількості активів та збільшення ступеня диверсифікації не відіграє суттєвої ролі за інших рівних умов зниження інвестиційного ризику і є недоцільним, оскільки веде до ефекту зайвої диверсифікації.

Ефект зайвої диверсифікації характеризується перевищенням темпів приросту витрат за її здійснення над темпами приросту прибутковості портфеля, що пов'язано зі зростанням складнощів якісного портфельного управління зі збільшенням кількості цінних паперів, збільшенням ймовірності придбання неякісних цінних паперів, зростанням витрат по відбору цінних паперів, купівлі дрібних. паперів та інших негативних явищ.

Слід зазначити, що оскільки в реальній господарській практиці підприємства функціонують у рамках однієї господарської системи з властивими їй закономірностями та взаємозв'язками, при моделюванні можливо більш безризикового портфеля слід аналізувати не лише якості окремих видівцінних паперів, а й кореляцію з-поміж них. При цьому відповідно до портфельної теорії найменший ризик досягається у разі формування портфеля з акцій, рух курсів яких демонструє негативну кореляцію.

В умовах вітчизняного фондового ринку використання принципу диверсифікації активів за галузевою ознакою суттєво обмежене через незначну кількість цінних паперів, що звертаються на ньому, прийнятної якості та розподілу їх по секторах економіки. Так, акції, котировані в російській торгової системи, представляють лише шість секторів економіки, причому близько 80% усіх акцій припадає на частку нафтогазового комплексу. У зв'язку з цим у російській практиціскладно застосовувати й інше правило роботи з портфелем цінних паперів на розвинених фондових ринках, пов'язане з принципом диверсифікації - перегляд складу портфеля не рідше ніж один раз на три-п'ять років.

Специфіка російського ринку акцій проявляється і в тому, що йому притаманне внутрішній структурний поділ залежно від ліквідності акцій. Крім значних відмінностей у ліквідності акції різних ешелонів, характеризуються різною траєкторією руху курсів. Так, існує досить висока кореляція курсів акцій, що входять в один ешелон, і, навпаки, значно нижча, а нерідко і негативна кореляція акцій різних ешелонів. Це створює певні передумови для ефективної з позицій зниження ризику диверсифікації портфеля, елементами якого можуть бути акції різних ешелонів.

Принцип диверсифікації портфеля, що полягає у формуванні груп акцій, що відрізняються за ступенем ліквідності, відрізняється від загальноприйнятих принципів і певною мірою замінює принцип диверсифікації портфеля за галузевою ознакою властивий розвиненим ринкам.

В умовах значних відмінностей ступеня ліквідності вимога забезпечення ліквідності портфеля цінних паперів стосовно російських корпоративних цінних паперів найбільше може бути досягнуто при формуванні портфеля з акцій, що активно звертаються в російській торговій системі та на Московській міжбанківській валютної біржі. При цьому важливою умовою є придбання вказаних цінних паперів за низькими цінами. Це пов'язано з тим, що ринок корпоративних цінних паперів характеризується наявністю високих спредів у цінах купівлі та продажу акцій навіть за цінними паперами, що найбільш торгуються. Очікуваний прибуток від зростання курсової вартості акцій може бути нівельований високим спредом за її реалізації над ринком.

Рівень очікуваного доходу за цінними паперами, як відомо, перебуває у зворотній залежності від рівня відсоткової ставки, що визначає важливість урахування можливих змін цього показника для формування інвестиційного портфеля. Ставка позичкового відсотка є важливою складовою норми поточної прибутковості за фінансовими інвестиціями, яка встановлює економічний кордон прийнятності цінних паперів, що розглядаються. Тому ризик підвищення процентної ставки може спричинити необхідність коригування фондового портфеля.

Одним із факторів, що впливають на формування інвестиційного портфеля, є рівень оподаткування доходів за окремими фінансовими інструментами. Якщо за доходами від акцій ставка оподаткування є єдиною, то з державних та муніципальних цінних паперів можуть встановлюватись податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може створити достатню мотивацію для включення відповідних фінансових інструментів до складу формованого портфеля, формування таких різновидів фондових портфелів, як портфель цінних паперів, звільнених від податку, портфель державних та муніципальних цінних паперів.

Сформований з урахуванням всіх розглянутих факторів портфель цінних паперів підлягає сукупній оцінці за критеріями доходності, ризику та ліквідності, яка має показати, чи відповідають його основні характеристики заданому типу портфелі. За необхідності посилити цільову спрямованість портфеля за окремими критеріями до нього вносяться певні корективи.

Інвестиції в цінні папери завжди супроводжуються необхідністю вирішення дилеми: вкладати гроші в акцію з більшим доходом і більшим ризиком або задовольнятися меншим доходом, а й меншим ризиком.

Вибір варіанта залежить від характеру інвестора, суми інвестицій та її частки у загальному капіталі інвестора.

Для наших подальших міркувань необхідно запровадити дуже важливе поняття – принцип ринкової рівноваги. Цей принцип ґрунтується на тому, що ринок цінних паперів є добре збалансованою системою. Це означає, що з нормальному стані ринку продавці цінних паперів та його покупці постійно активно взаємодіють і як наслідок розрив між цінами попиту та пропозиції дуже незначний. Оператори ринку швидко приходять до визнання їх рівноважних значень. Забезпечується подібне положення тим, що всі цінні папери, що звертаються на ринку, є у будь-який час у продажу і, крім того, адміністрацією фондових біржпередбачено низку адміністративних заходів, спрямованих на зменшення розриву у цінах попиту та пропозиції.

На основі принципу ринкової рівноваги можна зробити висновки: прибутковість R mвідповідає мінімально можливий ступінь ризику O m; максимально можливий прибуток, що відповідає ризику O m, Досягається при структурі портфеля, ідентичного структурі ринкового обороту.

Через це головним завданням інвестора стає максимальне відтворення у своєму портфелі структури ринку з періодичним її коригуванням.

Найважливішим елементом ринку є гарантовані цінні папери з фіксованим доходом, наприклад державні облігації. Відсутність ризику за цими паперами спричиняє і мінімальний рівень доходності. Внаслідок цього гарантовані папери є головним регулятором прибутків та ризиків.

Припустимо, що значення прибутковості за гарантованими паперами виражає величина Z. У цьому випадку будь-який інвестиційний портфель, що має папери з тим чи іншим ступенем ризику, дасть вищий прибуток, ніж аналогічні обсягу інвестиції в гарантовані папери. Отже, можна зробити висновок, що заміна будь-яких цінних паперів на більш прибуткові підвищує ризик портфеля.

Зі сказаного випливає співвідношення, відоме під назвою лінія капіталу, що пов'язує показники ефективності та ступінь ризику портфеля, тобто.

R pі O p (R p≤ R mср; O p≤ O m):

R p = Z + ((R mср - Z)/O m). O p, (5.1)

де R p - прибутковість (ефективність) портфеля акції; Z - гарантований відсоток, що виплачується за державними цінними паперами;
R mcp- Середня ринкова доходність акцій за період k; Проm - середньоквадратичне відхилення ринкових цінних паперів; Про р- Середньоквадратичне відхилення акцій портфеля цінних паперів.

При R p = R mcpі О р =O mвираз (5.1) набуває вигляду:

R mcp = Z + ((R pcp - Z)/O p). O m (5.2)

Для подальшого аналізу структури портфеля використовуємо чи не найголовніший показник ринку цінних паперів - бета-коефіцієнт (B), що розраховується за формулою:

B = (∑ (R i - R icp)× (R m - R mcp)) / k: O m (5.3)

Бета-коефіцієнт оцінює зміни у дохідності окремих акцій у порівнянні з динамікою ринкового доходу. Цінні папери, що мають вище одиниці, характеризуються як агресивні і є більш ризикованими, ніж ринок в цілому. Цінні папери з Уменше одиниці вважаються більш захищеними та залишаються менш ризикованими, ніж ринок загалом. Крім того, бета-коефіцієнт може бути позитивним чи негативним. Якщо він позитивний, то ефективність цінних паперів, для яких розрахований У, буде аналогічна динаміці ринкової ефективності, при негативному ефективності даного цінного паперу буде знижуватися.

Бета-коефіцієнт також використовується визначення очікуваної ставки доходу. Модель оцінки акції передбачає, що очікувана ставка доходу на конкретний цінний папір дорівнює безризиковому доходу ( Z) плюс B (показник ризику), помножений на базову премію за ризик ( R mcp - Z).

Як показник R mcpзазвичай береться величина, розрахована з якогось широко відомого ринкового індексу (у Росії використовується індекс «АК&М» для акцій промислових підприємств).

Ця модель описується такою формулою:

R icp = Z + (R mcp - Z). B i (5.4)

Для того, щоб дохід на цінний папір відповідав ризику, ціна на звичайні акції має знижуватися. За рахунок цього зростатиме ставка доходу доти, доки вона не стане достатньою для компенсації ризику, який приймає інвестор. На рівноважному ринку ціни на всі прості акції встановлюються на такому рівні, при якому ставка доходів на кожну акцію врівноважує інвестору ризик, пов'язаний із володінням цим папером. У цьому випадку відповідно до рівня ризику та ставки доходу всі акції розміщуються на прямій ринку цінних паперів.

Інвестиційний портфель- це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до розробленої інвестиційної стратегії підприємства. Основна мета формування інвестиційного портфеля може бути сформульована як забезпечення реалізації розробленої інвестиційної політики шляхом добору найефективніших та найнадійніших інвестиційних вкладень. У процесі формування портфеля комбінуванням інвестиційних активів досягається нова інвестиційна якість: забезпечується необхідний рівень доходу за заданого рівня ризику. Залежно від спрямованості обраної інвестиційної політики та особливостей здійснення інвестиційної діяльності визначається система специфічних цілей.

При формуванні будь-якого інвестиційного портфеля інвестор ставить певні цілі:
досягнення необхідного рівня доходності;
приріст капіталу;
мінімізація інвестиційних ризиків;
ліквідність інвестованих коштів у прийнятному для інвестора рівні.

Врахування пріоритетних цілей при формуванні інвестиційного портфеля лежить в основі визначення відповідних нормативних показників, службовців критерієм під час відбору вкладень для інвестиційного портфеля та її оцінці. Залежно від прийнятих пріоритетів інвестор може встановити як такий критерій граничні значення приросту капітальної вартості, доходу, рівня допустимих інвестиційних ризиків, ліквідності. У складі інвестиційного портфеля можуть поєднуватись об'єкти з різними інвестиційними якостями, що дозволяє отримати достатній сукупний дохідпри консолідації ризику щодо окремих об'єктів вкладень.

Основною метою інвестиційної діяльностідля підприємства, як і основний метою формування інвестиційного портфеля, є забезпечення реалізації його інвестиційної стратегії. Якщо інвестиційна стратегія підприємства спрямована на розширення діяльності (збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції або послуг), то основні інвестиції будуть вкладені в інвестиційні проекти або в активи, пов'язані з виробництвом, а наявні (плановані) - в інші об'єкти (у цінні папери або банківські вклади) і будуть носити по відношенню до них підлеглий характер, що позначиться, наприклад, на термінах та обсягах розміщення.

Як і загальному випадку під час здійснення інвестиційної діяльності, і під час формування інвестиційного портфеля інвестор очікує прибуток (дохід), діючи у межах прийнятного йому ризику. Дохід може мати не тільки форму поточних виплат або прибутку від реалізації інвестиційних проектів, одержуваних з певним ступенем регулярності та визначеності (передбачуваності) у встановлені проміжки часу, а й у вигляді приросту вартості активів, що купуються.

Досягнення конкретного рівня прибутковості передбачає отримання регулярного доходу у поточному періоді, як правило, із заздалегідь встановленою періодичністю. Це можуть бути виплати відсотків за банківськими депозитними вкладами, заплановані доходи від експлуатації об'єктів реального інвестування (об'єктів нерухомості, нового обладнання), дивіденди та відсотки відповідно до акцій та облігацій. Отримання поточного доходу впливає платоспроможність підприємства міста і враховується під час планування грошових потоків. Ця мета є основною при формуванні портфеля, особливо в ситуації короткострокового розміщення коштів (наприклад, за наявності надлишку коштів та неможливості або недоцільності його використання на виробничі цілі у поточному періоді).

Приріст капіталу забезпечується при інвестуванні коштів в об'єкти, які характеризуються збільшенням їх вартості в часі, це справедливо для акцій молодих компаній-емітентів (в основному інноваційної спрямованості), у міру розширення діяльності яких очікується значне зростання цін їх акцій, а також для об'єктів нерухомості та ін Саме приріст вартості та забезпечує інвестору отримання доходу. Такі інвестиції припускають більш тривалий період розміщення коштів і, як правило, відносяться до довгострокових.

Мінімізація інвестиційних ризиків або безпека інвестицій означає невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу та стабільність отримання доходу. Підбір об'єктів, якими найімовірніші повернення капіталу й отримання доходу запланованого рівня, і дозволяє досягти зазначеної мети.

Однак мінімізація ризиків не завжди дозволяє повністю усунути ймовірність негативних наслідків, а лише сприяє досягненню їх допустимого рівняпри забезпеченні необхідної інвестором доходності. Вона залежить від ставлення інвестора до ризику.

Забезпечення достатньої ліквідності коштів, що інвестуються, передбачає можливість швидкого і беззбиткового (без істотних втрат у вартості) звернення інвестицій у готівку або можливість їх швидкої реалізації. Ця мета не обов'язково пов'язана з попередніми цілями, вона найбільш досяжна при розміщенні коштів у фінансові активи, які мають стійкий попит на фондовому ринку (акції та облігації відомих компаній, державні цінні папери).

Разом з тим жодна з інвестиційних цінностей не має перелічених вище властивостей у сукупності, що обумовлює альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля. Так, безпека зазвичай досягається на шкоду високій дохідності та зростанню вкладень. У світовій практиці безпечними (безризиковими) є боргові зобов'язанняуряду, проте дохід за ними рідко перевищує середньоринковий рівень і, як правило, суттєвого приросту вкладень немає. Цінні папери інших емітентів, реальні інвестиційні проекти здатні принести інвестору більший дохід (як поточний, так і майбутній), але існує підвищений ризик щодо повернення коштів і отримання доходу. Інвестиційні об'єкти, що передбачають приріст вкладень, як правило, є найменш ліквідними - мінімальну ліквідність має нерухомість.

Враховуючи альтернативність інвестиційних цілей, неможливо досягти їх одночасного досягнення. Тому інвестор має встановити пріоритет певної мети для формування свого портфеля.

Відмінність цілей формування інвестиційних портфелів, видів об'єктів інвестування, що включаються до них, та інших умов визначає різноманіття варіантів спрямованості та складу цих портфелів в окремих компаніях. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

Класифікація за видами інвестування, що включаються

Класифікація інвестиційних портфелів за видами об'єктів інвестування, що включаються до них, пов'язана, перш за все, з спрямованістю та обсягом інвестиційної діяльності компанії.

Портфель реальних інвестиційних проектівформується інвесторами, які здійснюють виробничу діяльність, та включає об'єкти реального інвестування всіх видів. Формування та реалізація портфеля цих проектів забезпечують високі темпи розвитку підприємства, створення додаткових робочих місць, формування високого іміджу та певну державну підтримку інвестиційної діяльності. У той самий час проти іншими видами інвестиційних портфелів портфель реальних інвестиційних проектів зазвичай найбільш капіталомісткий, більш ризиковий через тривалість реалізації, і навіть найскладніший і трудомісткий під управлінням. Це зумовлює високий рівень вимог щодо його формування, ретельність відбору кожного інвестиційного проекту, що включається до нього.

Портфель цінних паперівмістить певну сукупність цінних паперів. У порівнянні з портфелем реальних інвестиційних проектів він має вищу ліквідність, легко керований. Водночас цей портфель відрізняють:
- високий рівень ризику, який поширюється як дохід, а й у весь інвестований капітал;
- Нижчий рівень прибутковості;
- Відсутність у більшості випадків можливостей реального впливу на прибутковість (крім можливості реінвестування капіталу в інші інструменти фондового ринку);
- низька інфляційна захищеність;
- Обмеженість варіантів вибору окремих фінансових інструментів.

Портфель інших об'єктівінвестування доповнює, зазвичай, інвестиційний портфель окремих компаній (наприклад, валютний портфель, депозитний портфель).

Змішаний інвестиційний портфельодночасно включає різноманітні об'єкти інвестування, перелічені вище.

Класифікація з пріоритетних цілей

Класифікація інвестиційних портфелів з пріоритетних цілей інвестування пов'язана, перш за все, з реалізацією інвестиційної стратегії підприємства та певною мірою з позицією її керівництва в управлінні інвестиціями.

Портфель зростанняформується з метою приросту капітальної вартості портфеля разом з отриманням дивідендів і складається переважно з об'єктів інвестування, які забезпечують досягнення високих темпів зростання капіталу (як правило, з акцій компаній із зростаючою курсовою вартістю), відповідно, високий рівень ризику.

Портфель доходуорієнтований отримання поточного доходу - відсоткових і дивідендних виплат. Він складається в основному з об'єктів інвестування, що забезпечують отримання доходу в поточному періоді (акції, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості та великими дивідендами, облігації та інші папери). відмінною рисоюяких є виплата поточних доходів). Цей портфель зазвичай формується з допомогою об'єктів інвестування, сприяють отриманню високих темпи зростання доходу вкладений капітал.

Консервативний портфельвключає в основному об'єкти інвестування із середніми (іноді й мінімальними) значеннями рівнів ризику (відповідно темпи зростання доходу та капіталу за такими об'єктами інвестування значно нижчі). Формується за рахунок малоризикових інвестицій, що забезпечують відповідно нижчі темпи зростання доходу та капіталу, ніж портфель зростання та доходу.

Перелічені типи портфелів мають низку проміжних різновидів. Портфелі зростання і доходу за максимальних значень своїх цільових показників називаються іноді агресивними портфелями.

Класифікація за досягнутою відповідністю до цілей

Класифікація інвестиційних портфелів за досягнутою відповідністю цілям інвестування пов'язана, передусім, із процесом реалізації цілей їх формування.

Збалансований портфельхарактеризується повною реалізацією цілей інвестора шляхом відбору інвестиційних проектів або фінансових інструментів, що найбільш повно відповідають цим цілям.

Незбалансований портфельвиділяється з-поміж інших інвестиційних портфелів невідповідністю його складу, поставленим цілям формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який є раніше збалансованим (оптимізованим) портфелем, що вже не задовольняє інвестора у зв'язку з істотною зміною зовнішніх умов інвестиційної діяльності (наприклад, умов оподаткування) або внутрішніх факторів (наприклад, значною затримкою реалізації окремих реальних інвестиційних проектів) .

Оцінка інвестиційних рішень, ранжування інвестиційних об'єктів та моделювання інвестиційного портфеля можуть здійснюватися на основі різних методів.

Методи моделювання інвестиційного портфеля. Відповідно до правила вибору за Парето найкращим із сукупності передбачуваних інвестиційних об'єктів є варіант, для якого немає жодного об'єкта за заданими показниками не гірше за нього, а хоча б за одним показником краще. У цьому порівняння об'єктів інвестування за заданими показниками складаються, зазвичай, таблиці переваг, демонструють переваги тих чи інших інвестиційних об'єктів. Найчастіше правило вибору за Парето дає більше варіантів, ніж це необхідно з урахуванням обмеженості загального обсягу інвестиційних ресурсів. У цьому випадку застосовується правило вибору за Бордом, згідно з яким інвестиційні об'єкти ранжуються за значеннями кожного показника в порядку зменшення з присвоєнням відповідного значення рангу, і найкращим варіантом визнається об'єкт інвестування з максимальним значеннямсумарного рангу.

Процедура вибору може здійснюватися і основі методу вибору за питомою вагою показників, у якому самі основні показники ранжовані за рівнем значимості для інвестора. Кожному показнику надається ваговий коефіцієнт (у частках одиниці) при сумі всіх вагових коефіцієнтів, що дорівнює одиниці. Значення рангів показників для кожного інвестиційного об'єкта зважуються за питомою вагою самих показників та підсумовуються. Найкращий інвестиційний об'єкт характеризується максимальним значенням такого виваженого рангу.

Слід зазначити, що з складанні інвестиційного портфеля можуть використовуватися комбіновані методи, навіщо відбір інвестиційних проектів проводиться у кілька етапів, кожному з яких застосовується одне з правил із наступним винятком обраних варіантів з подальшого розгляду. Узагальнена оцінка може здійснюватися на основі підсумовування значень всіх показників, що розглядаються, або на основі того показника, якому інвестор віддає пріоритет. Оціночні показники можуть включати основні показники прибутковості інвестицій, а також такі показники, як сукупний показник ризику за інвестиційним проектом, показник кредитного рейтингу позичальника та ін.

Вибір того чи іншого методу оцінки інвестиційних рішень та формування інвестиційного портфеля визначається конкретною цільовою установкою інвестора. Разом з тим розглянуті методи не дозволяють достатньою мірою відобразити значення окремих показників у системі порівняльної оцінкиефективності інвестицій, розглянутих у попередньому розділі (чистого наведеного доходу як критеріального показника, терміну окупності як обмежувального показника тощо), досягти максимальної відповідності між сумарним обсягом фінансування інвестиційних проектів та передбачуваними інвестиційними ресурсами. Найбільшою мірою принципу складання оптимального портфеля відповідають методи лінійного програмування, що дозволяють вирішити завдання максимізації прибутковості портфеля за заданих обмежень.

Відбір об'єктів інвестування за критерієм доходності. Відбір об'єктів інвестування за критерієм прибутковості (ефективності) відіграє найістотнішу роль у процесі інвестиційного аналізуу зв'язку з високою значимістю цього у системі оцінок. При постановці завдання лінійного програмування оптимізація інвестиційного портфеля зводиться до завдання знаходження такої комбінації інвестиційних об'єктів, яка б забезпечила максимально можливий рівень прибутковості при заданих обмеженнях.

Як критерій показника прибутковості, який має бути максимізований, слід використовувати показник сумарного чистого наведеного доходу інвестиційного портфеля, що відображає сукупний ефект інвестицій.

Як обмеження можуть бути задані несуворі нерівності:

• загальний обсяг інвестицій по об'єктах у складі інвестиційного портфеля Ii не повинен перевищувати обсяг інвестиційних ресурсів, виділених для фінансування інвестицій Ip
• мінімальна внутрішня норма доходності по об'єктах у складі інвестиційного портфеля (IRR) повинна бути не меншою від вартості передбачуваних інвестиційних ресурсів k або встановленої інвестором норми дисконту r
• максимальний термін окупності по об'єктах у складі інвестиційного портфеля Тi не повинен бути більшим за встановлене підприємством обмеження Tp
• інші показники, суттєві для інвестора.

Відбір інвестиційних об'єктів за критерієм ліквідності. Відбір інвестиційних об'єктів за критерієм ліквідності здійснюється виходячи з оцінки двох параметрів: часу трансформації інвестицій у грошові коштита розміру фінансових втрат інвестора, пов'язаних із цією трансформацією. Оцінка ліквідності за часом трансформації вимірюється, зазвичай, кількістю днів, необхідні реалізації над ринком тієї чи іншої інвестиційного об'єкта.

Для оцінки ліквідності інвестиційних об'єктів за часом трансформації інвестиційного портфеля загалом слід здійснити класифікацію інвестицій за рівнем ліквідності, виділивши:

• реалізовані інвестиції Ip, що включають швидкореалізовані та середньореалізовані інвестиції,
• слабо інвестиції Ic, що включають повільно реалізовані інвестиції і важко реалізовані інвестиції.

Оцінка ліквідності проводиться на основі розрахунку Lp - частки інвестицій, що легко реалізуються (Iр) у загальному обсязі інвестицій (I), Lc - частки слабореалізованих інвестицій у загальному обсязі інвестицій (I) і коефіцієнта співвідношення ліквідності реалізованих і слабореалізованих інвестицій Кл за формулами.

При великих значеннях частки інвестицій, що реалізуються, в їх загальному обсязі і коефіцієнта співвідношення ліквідності інвестицій, що реалізуються і слабореалізуються, інвестиційний портфель вважається більш ліквідним. Підбір високоліквідних об'єктів інвестування за інших рівних умов забезпечує інвестору можливість підвищення гнучкості управління інвестиційним портфелем шляхом реінвестування коштів у вигідніші активи, виходу з неефективних проектів тощо.

При оцінці ліквідності реальних інвестиційних проектів, що характеризуються відносно низьким ступенем ліквідності, як показник зазвичай розглядають період інвестування до початку експлуатації об'єкта, виходячи з того, що реалізований інвестиційний проект, що приносить реальний грошовий потік, може бути проданий у відносно короткий термін, ніж незавершений об'єкт. Середній рівень ліквідності портфеля реальних інвестиційних проектів визначається як середньозважена величина, що розраховується на основі частки інвестиційних ресурсів, що направляються в проекти з різним терміном реалізації, та середнього терміну реалізації проектів.

Оцінка ліквідності інвестиційних об'єктів за рівнем фінансових втрат визначається на основі аналізу окремих складових цих втрат шляхом співвіднесення суми втрат та витрат до суми інвестицій. Показники ліквідності інвестицій за часом і рівнем фінансових втрат перебувають у зворотній залежності, економічний зміст якої у тому, що й інвестор погоджується більший рівень фінансових втрат під час реалізації інвестицій, він швидше зможе реалізувати проект, і навпаки. Наявність такого зв'язку дозволяє інвестору як здійснювати оцінку рівня ліквідності інвестицій, а й управляти процесом їх трансформації в кошти, впливаючи на показник рівня фінансових втрат.

Оцінка інвестиційного портфеля за критерієм ризику. Оцінка інвестиційного портфеля за критерієм ризику провадиться з урахуванням коефіцієнтів ризику та обсягів вкладень у відповідні види інвестицій. Спочатку кожному виду інвестицій розраховуються конкретні значення показників ризику. Сукупний ризик інвестиційного портфеля підприємства визначається як співвідношення сум інвестицій з різних напрямків, зважених з урахуванням ризику, та загальної суми інвестицій за формулою.

R = Сума (i) IiRi / Сума I.

Ця формула використовується у разі, коли динаміка прибутковості різних інвестицій у портфелі інвестицій підприємства взаємонезалежна чи малозалежна.

Сукупний ризик інвестиційного портфеля значною мірою залежить від рівня ризику портфеля цінних паперів, оскільки останній на відміну портфеля реальних інвестиційних проектів характеризується підвищеним ризиком, поширюваним як дохід, а й у весь інвестований капітал. При зростанні кількості різноманітних цінних паперів у портфелі рівень ризику портфеля цінних паперів може бути зменшений, але не нижче за рівень систематичного ризику.

Разом про те слід враховувати, що це становище справедливо лише заради незалежності цінних паперів у портфелі; якщо цінні папери у портфелі взаємозалежні, то можливі щонайменше два варіанти. У разі прямої кореляційної залежності зі збільшенням кількості цінних паперів у портфелі рівень ризику не змінюється, оскільки дохідність всіх цінних паперів падає чи зростає однаково. У разі зворотної кореляційної залежності, як зазначалося по інвестиційному портфелю загалом, найменш ризикований портфель цінних паперів може бути сформований щодо в ньому оптимальних часток цінних паперів різного типу.

При оцінці інвестиційного портфеля банків з точки зору ліквідності та відсоткового ризику можна використовувати показник рівня ризику, запропонований у попередньому розділі, який розраховується як співвідношення між інвестиційними активами та джерелами фінансування, зваженими за обсягами та строками.

Найменше значення показника? свідчить про зниженні відповідних ризиків. p align="justify"> Важливою умовою зниження ризику інвестиційного портфеля є забезпечення стійкості його структури. Це передбачає відповідність інвестиційних вкладень та джерел їх фінансування не лише за обсягами та термінами, але й за такими ключовими параметрами, як рівень ризикованості інвестиційних активів та ступінь стійкості ресурсів банку, призначених для фінансування інвестицій. Що рівень ризику інвестиційних вкладень, то більшу частку у структурі пасивів мають займати стабільні кошти.

Ігнорування цього положення може спричинити використання для фінансування високоризикових довгострокових вкладень недостатньо стійких джерел, які можуть бути залучені і на довгостроковій основі.

Для визначення ступеня стабільності інвестиційного портфеля можна використовувати коефіцієнт, який обчислюється за формулою Ks = Сума (r) Iar / Сума (s) IPs Для присвоєння коефіцієнтів ризику певним групам інвестиційних активів може бути використана методика Центрального банку РФ. Стабільність пасивів аналізованої методикою не оцінюється. Результати розрахунку коефіцієнта стабільності інвестиційного портфеля за групою фінансово-стійких банків свідчать, що його рекомендоване значення становить 0,9-1,2. Нижче значення коефіцієнта свідчить про недостатню ефективність використання джерел фінансування інвестицій, а вищу - про підвищений ризик та нестійкість структури інвестиційного портфеля. Цей коефіцієнт може бути розрахований з метою оцінки стабільності як сукупного інвестиційного портфеля, а й окремих інвестиційних активів.

Внаслідок специфіки діяльності банку як фінансового посередника власний капітал банку займає незначну частку у його загальної ресурсної базі проти нефінансовими підприємствами, котрим характерна вища частка власні кошти, ніж позикових. Ця обставина зумовлює відмінність підходів до визначення стабільності інвестиційного портфеля банку та підприємства. Так, в оцінці стабільності інвестиційного портфеля підприємства обсяг інвестицій доцільніше співвідносити з джерелами їх покриття.

Виходячи з цього оцінити стабільність інвестиційного портфеля підприємства можна шляхом розрахунку співвідношення між сумами вкладень за різними напрямами інвестування та обсягом власних коштів (капіталу) підприємства К за формулою:

ks = Сума (i) IiRi/K.

Розглянуті співвідношення дозволяють оцінити відповідність інвестиційної діяльності принципам прибутковості, ліквідності та надійності.

При формуванні змішаного інвестиційного портфеля необхідно порівняти підсумкові оціночних показниківсубпортфелі, за результатами якого інвестиційні ресурси банку можуть бути перерозподілені для більш ефективної реалізації інвестиційного портфеля в цілому.

Управління сформованим інвестиційним портфелем передбачає постійний моніторинг ефективності портфеля в цілому, а також його окремих складових у міру зміни ринкової кон'юнктури та основних параметрів конкретних інвестиційних об'єктів. Для оптимізації складу портфеля можуть використовуватись диверсифікація інвестиційних активів, перегляд окремих складових портфеля, придбання та продаж різних інвестиційних активів, робота з реальними інвестиційними проектами та ін.

1. Портфельне інвестування спрямоване на покращення можливостей інвестування шляхом надання певної комбінації об'єктів інвестування заданих інвестиційних якостей, які не можуть бути досягнуті з позиції окремих інвестиційних об'єктів. Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану відповідно до певної інвестиційної стратегії сукупність вкладень у інвестиційні об'єкти. Основною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації розробленої інвестиційної політики шляхом добору найефективніших та найнадійніших інвестиційних вкладень. Як специфічні цілі виступають: максимізація зростання капіталу, максимізація зростання доходу, мінімізація інвестиційних ризиків, забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля. У зв'язку з альтернативністю специфічних цілей для формування інвестиційного портфеля визначаються пріоритети чи передбачається його збалансованість.

2. Відмінність об'єктів у складі інвестиційного портфеля, цілей інвестування та інших умов зумовлює різноманіття типів інвестиційних портфелів. Їхня класифікація може здійснюватися за різними ознаками: напрями інвестиційної діяльності, цілі інвестування, ступінь відповідності цілям інвестування та ін. До основних принципів формування інвестиційного портфеля відносять: забезпечення реалізації інвестиційної політики; забезпечення відповідності обсягу та структури інвестиційного портфеля обсягу та структурі формують його джерел; досягнення оптимального співвідношення прибутковості, ризику та ліквідності; диверсифікація інвестиційного портфеля; забезпечення керованості інвестиційним портфелем

3. Відмінними рисамипортфеля реальних інвестиційних проектів є висока капіталомісткість, низька ліквідність, високий ризик. Відбір інвестиційних проектів передбачає врахування пріоритетів економічної політики, стану галузевого середовища, форми інвестування, відповідності інвестиційного проекту стратегії діяльності компанії, ступеня розробленості інвестиційного проекту, рівня ризику, терміну окупності вкладень, необхідного обсягу інвестицій та їх структури, можливості концентрації коштів на обмеженій кількості об'єктів, наявності виробничої базита інфраструктури, наявності та якості маркетингових досліджень, можливостей використання пільгової політики оподаткування, ступеня державної підтримки інвестиційного проекту.

4. Портфель цінних паперів характеризується, з одного боку, більш високим ступенемліквідності та керованості, а з іншого боку - підвищеними інфляційними ризиками та обмеженим впливом на прибутковість. До основних факторів, що визначають формування фондового портфеля, відносять: пріоритети цілей інвестування, ступінь диверсифікації інвестиційного портфеля, необхідність забезпечення необхідної ліквідності портфеля, рівень та динаміку процентної ставки, рівень оподаткування доходів за різними фінансовими інструментами. Відповідно до сучасної портфельної теорії облік принципу диверсифікації (за галузями, регіонами, емітентами) портфеля передбачає підбір цінних паперів з різноспрямованою динамікою руху курсової вартості (доходу). В умовах вітчизняного фондового ринку, що характеризується незначною кількістю цінних паперів, що звертаються, прийнятної якості та відповідною специфікою формування фондового портфеля, можуть використовуватися лише деякі аспекти портфельної теорії з урахуванням їх адаптації до існуючих реалій.

5. Моделювання інвестиційного портфеля та оцінка інвестиційних рішень можуть здійснюватися на основі різних методів (правило Парето, правило Борда, вибір за питомою вагою показників, ранжованих за ступенем значущості, комбіновані методи, методи лінійного програмування та ін.). Вибір методу оцінки інвестиційних рішень та формування інвестиційного портфеля визначається цілями інвестора. Сформований портфель цінних паперів підлягає сукупній оцінці за критеріями доходності, ризику та ліквідності.

За матеріалом книги Л.Л. Ігоніною "Інвестиції" - Юрист, 2004.

1. Поняття та цілі формування інвестиційного портфеля

2. Класифікація інвестиційних портфелів

3. Принципи та послідовність формування інвестиційного портфеля

4. Моделі оптимального портфеля інвестицій

5. Стратегії управління інвестиційним портфелем

(1) У процесі ВД інвестор неминуче стикається з ситуацією вибору об'єктів інвестування з різними інвестиційними характеристиками для найповнішого досягнення поставлених собі цілей. Більшість інвесторів під час розміщення коштів обирають кілька об'єктів інвестування, формуючи т.ч. їхню певну сукупність.

Цілеспрямований набір таких об'єктів є процес формування інвест портфеля.

Інвестиційний портфель – це певна сукупність реальних ІП та фінансових інструментів інвестування, що дозволяє реалізувати розроблену інвестиційну стратегію підприємства за наявних обмежень (час, гроші, ризик)

Інвестиційний портфель є цілісним об'єктом управління, хоча складається з окремих інструментів та об'єктів інвестування

Сучасна портфельна теорія розмірковує так, що з здійсненні ВД інвестори можуть вкладати кошти над 1, а кілька об'єктів інвестування. Ця сукупність має ті інвестиційні якості, які можна досягти з позицій окремого інвестиційного об'єкта, а можливі лише за їх поєднанні.

Основне завдання портфельного інвестуванняполягає у створенні оптимальних умовінвестування, забезпечуючи при цьому портфелю інвестицій такі інвест характеристики, досягти яких неможливо при розміщенні коштів в окремо взятий об'єкт.

Цілі формування інвестиційного портфеля:

Основна: забезпечення реалізації розробленої інвестиційної стратегії підприємства шляхом підбору найефективніших та найнадійніших інвестиційних вкладень.

Залежно від спрямованості інвестиційної стратегії підприємства визначається система конкретних локальних цілей формування портфеля:

1. Забезпечення високих темпів економічного розвиткупідприємства за рахунок ефективної ВД.

2. Забезпечення максимізації доходу (прибутку) від ВД у поточному періоді.

3. Забезпечення високих темпів приросту капіталу, що інвестується, в довгостроковому періоді (акції молодих компаній, що ростуть, об'єкти нерухомості з зростаючою вартістю).

4. Забезпечення мінімізації рівня інвестиційного ризику.

5. Забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля (ВД пов'язана з відволіканням фінансових ресурсів у великих розмірах на тривалий термін, що може призвести до зниження ліквідності та платоспроможності щодо поточної діяльності)

6. Забезпечення фінансової стійкості підприємства у процесі ВД

Перелічені локальні цілі тісно взаємопов'язані й у той час досить суперечливі. Враховуючи суперечливість специфічних локальних цілей, неможливо домогтися їх одночасного досягнення, тому інвестор повинен встановити пріоритет певної мети при формуванні портфеля.

(2) Сучасні підходи до типізації інвест портфеля виділяють як класифікаційний ряд ознак:

1. за видами об'єктів інвестування:

1.1. портфель реальних інвестицій (ІП)

1.2.фінансових інвестицій (фінансовий портфель)

1.3 змішаний інвестиційний портфель

Якщо у складі фінансового портфеля представлені лише цінні папери

Фондовий. Якщо лише договори позик – кредитна. Для підприємств, які здійснюють виробничу діяльність, основним є портфель реальних інвестицій. Для інституційних – портфель фінансових інструментів

У порівнянні з іншими видами, інвестиційний портфель реальних інвестиційних інструментів зазвичай є:

Більш капіталомістким

Більш ризиковий у зв'язку із тривалістю реалізації

Менш ліквідний

Більш складний та трудомісткий в управлінні

Ці якості визначають високий рівень вимог до формування портфеля реальних інвестицій, ретельність відбору кожного ІП-та, що включається в портфель.

Портфель цб характеризується:

Вищою ліквідністю

Легше керуємо

Водночас портфель відрізняється:

Високим рівнем ризику (який поширюється як дохід, а й у весь інвестований капітал)

Більше низьким рівнемприбутковості

Відсутністю в більшості випадків можливості реального впливу на прибутковість

Низька інфляційна захищеність такого портфеля

Обмеженістю варіантів вибору окремих фінансових інструментів

2. За характером формування інвестиційного доходу

2.1. портфель доходу - критерієм формування є максимізація прибутковості інвестора в короткостроковому періоді (тому він складається з об'єктів, що забезпечують виплату високих поточних доходів)

2.2. портфель зростання – критерієм виступає максимізація темпів приросту капіталу, що інвестується, у довгостроковому періоді. Формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі в фінансовому відношенніпідприємства.

3. По відношенню до ризиків

3.1. Агресивний (високо ризиковий, спекулятивний)

3.2. Помірний (середньо ризиковий, компромісний)

3.3. Консервативний (низько ризиковий)

4. За рівнем ліквідності інвестиційних об'єктів, що входять у портфель:

4.3. Високоліквідний

4.4. Середньоліквідний

4.5. Низьколіквідний

5. За цілями інвестування (за досягнутою відповідністю цілям інвестування)

5.1. Збалансований – володіє якостями, заданими при його формуванні та найбільш повно відповідає інвестиційним цілям підприємства

5.2. Незбалансований – не відповідає поставленим цілям

5.3. Розбалансований – це різновид незбалансованого, який є раніше збалансованим оптимальним портфелем, але у зв'язку зі змінами зовнішнього інвестиційного середовища вже не відповідає поставленим цілям

Поєднуючи основні критеріальні підходи до портфеля з метою формування інвестиційного доходу та рівнем прийнятих ризиків, виділяють 6 основних варіантів інвестиційного портфеля:

1. Агресивний портфель доходу

2. Помірний портфель доходу ..........

Оскільки об'єкти у складі інвестиційного портфеля підбирають відповідно до переваг інвесторів, існує зв'язок між типом інвестора та портфеля: консервативному інвестору відповідає високонадійний, але низькоприбутковий порфель, помірному – диверсифікований, агресивному – високоприбутковий, але ризиковий портфель.

(3) Формування інвестиційного портфеля ґрунтується на таких базових принципах:

1. принцип забезпечення реалізації інвестиційної стратегії визначає відповідність цілей формування портфеля цілям інвестиційної стратегії, наступність планування та реалізації ВД на середню та довгострокову перспективу.

2. принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам дозволяє ув'язати загальний обсяг та структуру витрат, необхідних для реалізації відібраних ІП-тів, формування портфеля цб, з обсягом та структурою джерел фінансування ІД-ти, що є у підприємства

3. принцип оптимізації співвідношення прибутковості та ризику забезпечується шляхом диверсифікації інвестиційного портфеля. Метою такої оптимізації є недопущення фінансових втрат та збитків залежно від пріоритетної мети формування портфеля та ставлення інвестора до ризику

4. принцип оптимізації співвідношення прибутковості та ліквідності забезпечує фінансову стійкістьі платоспроможність підприємства та передбачає вибір оптимальної структури портфеля з т.з. дотримання пропорцій між показниками прибутковості з одного боку та ліквідності та довгострокової кредитоспроможності підприємства з іншого.

5. принцип забезпечення керованості портфеля портфель має бути керованим

Процес формування портфеля реальних ІП-тів:

I. Пошук варіантів реальних ІП-тов для можливої ​​реалізації підприємством. Пошук відбувається незалежно від наявності інвестиційних ресурсів. Кількість залучених до опрацювання проектів завжди має значно перевищувати кількість проектів, ухвалених до реалізації. Чим більше проектів розглядається, тим більше шансів сформувати ефективний портфель

ІІ. Розгляд та оцінка бізнес-планів окремих ІП-тів

ІІІ. Первинний відбір ІП для більш поглибленого подальшого аналізу

При відборі треба враховувати:

Ступінь опрацьованості ІП та його забезпечення основними факторами виробництва

Необхідний обсяг інвестицій та період їх здійснення до початку експлуатації проекту

Проектований термін окупності інвестицій або будь-який інший показник

Рівень інвестиційного ризику

Передбачувані джерела фінансування

Відповідність ІП-та напрямкам галузевої та регіональної диверсифікації ІД-ти.

Відповідність ІП-ту стратегії діяльності підприємства

Первинний відбір ІП-тів здійснюється на основі багатокритеріальності:

Зовнішні критерії (правова забезпеченість проекту, проект з т.зр. екології, можлива реакція громадської думкина проекти та ін.)

Критерії науково-технічної перспективності (перспективність науково-технічних рішень, позитивний вплив на інші проекти інвесторів)

Економічний критерій (термін окупності проекту, позитивне сальдо реальних грошових потоків, стабільність надходження доходів від проекту, значення показника індексу рентабельності NPV)

Тема: Девелопмент як особливий вид інвестиційно-будівельної діяльності.

1. Економічна сутність, функції та види девелопменту

2. Фінансування девелопменту: джерела та методи

3. Аналіз ринку комерційної нерухомості міста Воронежа при розробці та реалізації девелоперських проектів

(1) Девелопмент (англ) – розвиток. Стосовно ринку нерухомості - це просування проектів, пов'язаних з якісним перетворенням нерухомості.

Більшість фахівців у галузі девелопменту розглядають це явище у 2-х сенсах:

1. Як матеріальний процес

2. Як особливий вид професійної діяльностіна ринку

Девелопмент – це цілеспрямована зміна, в результаті якої об'єкт нерухомості набуває якісно нових властивостей і характеристик.

1. Проведення будівельних чи інших робіт над будинками чи землею

2. Зміна функціонального використання будівель чи землі

Мета девелопменту: отримання доходу (прибутку) з допомогою створення об'єктів, які задовольняють потреби набувачів недвижимости.

Результат девелопмету: поява нового об'єкта нерухомості, що задовольняє певні потреби бізнесу та населення

Редевелопмет: перетворення будівлі

Ленд девелопмент: перетворення землі

У розвинених країнах розрізняють 2 основні види д-та:

1. Помірний

2. Ризикований

Табл: Види девелопменту та їх основні характеристики

Вступ

Портфель- сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, які є інструментом задля досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника.

Під інвестиційним часом фелемрозуміється якась сукупність цінних паперів, що належать фізичному або юридичній особі, або юридичним або фізичним особам на правах пайової участі, що виступає як цілісний об'єкт управління. На розвиненому фондовому ринку портфель цінних паперів - це самостійний продукт і саме його продаж повністю або частками задовольняє потребу інвесторів при здійсненні вкладення коштів на фондовому ринку. Зазвичай на ринку продається якась інвестиційна якість із заданим зіставленням Ризик/Дохід, який у процесі управління портфелем може бути поліпшено.

Одним з найважливіших понять у теорії портфельних інвестицій є поняття ефективного портфеля, під яким розуміється портфель, що забезпечує максимальну прибутковість за певного заданого рівня ризику або мінімальний ризик за заданого рівня прибутковості. Алгоритм визначення множини ефективних портфелів був розроблений Г. Марковицем у 50-ті роки як складова частина теорії портфеля.

Першим кроком інвестора є визначення цілей формування портфеля. Постановка таких цілей зачіпає певні співвідношення ризику та прибутковості, потенційного зростання вартості та поточного доходу та різних рівнів ризику портфеля. Чинники, що впливають визначення цілей, включають схильність інвестора до ризику, поточну потреба у доходах і їх оподаткування. Однак головне полягає в тому, щоб портфельні цілі були визначені перед початком інвестування. Потрібно засвоїти дві ідеї, які особливо важливі для успішного керування портфелем – це ефект диверсифікації та концепція ефективного портфеля.

Таким чином, у міру формування фондового ринку реальна ситуація на ринку цінних паперів висуває ряд питань, що вимагають розгляду та глибокого вивчення.

Предметом дослідження є оцінка ефективності управління інвестиційним портфелем.

Мета розглянути ефективність та управління інвестиційним портфелем.

Завдання, які вирішуються під час роботи:

Зрозуміти що таке інвестиційні портфелі;

Розглянути складові інвестиційного портфеля;

Оцінити ефективність інвестиційного портфеля.

У першому розділі роботи розглянуто основні питання формування інвестиційного портфеля, у другому розділі – підходи оцінки ефективності інвестиційного портфеля.

Розділ 1. Формування інвестиційного портфеля

1.1. Поняття та типи інвестиційного портфеля

У процесі формування інвестиційного портфеля забезпечується нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, інвестиційний портфель виступає як інструмент, за допомогою якого досягається необхідна дохідність за мінімального ризику та певної ліквідності.

Під інвестиційним портфелем розуміється цілеспрямовано сформована відповідно до певної інвестиційної стратегії сукупність вкладень у інвестиційні об'єкти. Виходячи з цього, основна мета формування інвестиційного портфеля може бути сформульована як забезпечення реалізації розробленої інвестиційної політики шляхом підбору найбільш ефективних і надійних інвестиційних вкладень.

Залежно від спрямованості обраної інвестиційної політики та особливостей здійснення інвестиційної діяльності визначається система специфічних цілей, якими можуть виступати:

Максимізація зростання капіталу;

Максимізація зростання доходу;

Мінімізація інвестиційних ризиків;

Забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля.

Розподіляючи свої вкладення з різних напрямів, інвестор може досягти більше високого рівняприбутковості своїх вкладень чи знизити рівень їх ризику. Характерною особливістюпортфеля є те, що ризик портфеля може бути значно меншим, ніж окремих інвестиційних інструментів, що входять до складу портфеля.

Основне завдання - покращити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які не осяжні з позиції окремо взятого цінного паперу, і можливі лише за їх комбінації. Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. тіристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструменттому, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Інвестиційний портфель – це набір інвестиційних інструментів. Як інвестиційні інструменти можуть виступати цінні папери, нерухомість, дорогоцінні матеріали та каміння, антикваріат, предмети колекціонування. Проте слід пам'ятати, що майнові вкладення мають власну специфіку. Так, вкладення в нерухомість є нерідко значними за розміром і можуть виявитися досить ризиковими через падіння цін на нерухомість. Крім того, у інвестора можуть виникнути труднощі у пошуку покупця у разі продажу нерухомості. Тому інвестиції в нерухомість, ймовірно, слід розглядати як особливий вид вкладень, а не як одну із складових інвестиційного портфеля.

Що ж до інших майнових вкладень, можливість використання їх у ролі інвестиційного інструменту слід оцінювати як і, як і разі фінансовими інструментами, тобто. з позицій їх прибутковості та ризику.

Формуючи свій портфель, інвестор повинен мати деякий механізм відбору для включення в портфель тих чи інших видів цінних паперів, тобто вміти оцінювати їх інвестиційні якості за допомогою методів фундаментального та технічного аналізу. Основним завданням методів служить виявлення серед безлічі цінних паперів тієї їх сукупності , В яку можна інвестувати кошти, не піддаючи свої вкладення високому ризику. Насправді існує стійка залежність між ризиком і дохідністю вкладень: що стоїть дохідність, то вищий ризик.

Інвестиційний портфель банку може містити комбінацію наступних портфелів: портфель інвестиційних проектів; портфель інвестиційних кредитів; портфель цінних паперів; портфель часток та паїв; портфель нерухомості; портфель вкладень у дорогоцінні метали, колекції та інші інвестування.

Залежно від пріоритетних цілей інвестуванняможна виділити:

Портфель зростання,

Портфель доходу,

Консервативний портфель

Портфель високоліквідних інвестиційних об'єктів.

Портфель зростання та портфель доходу орієнтовані переважно на вкладення, що забезпечують відповідно збільшення капіталу або отримання високих поточних доходів, що пов'язано з підвищеним рівнем ризику. Консервативний портфель, навпаки, формується з допомогою інвестиційних об'єктів із меншим рівнем ризику, які характеризуються нижчими темпами приросту ринкової вартості чи поточних доходів. Портфель високоліквідних інвестиційних об'єктів передбачає можливість швидкої трансформації портфеля в готівку без істотних втрат вартості.

Ці типи портфелів, у свою чергу, включають цілу низку проміжних різновидів. Наприклад, у межах портфеля зростання може бути виділено: портфель консервативного зростання, портфель середнього зростання, портфель агресивного зростання.

За рівнем відповідності цілям інвестуванняслід виділити збалансовані та незбалансовані портфелі. Збалансований портфель характеризується збалансованістю доходів та ризиків, що відповідає якостям, заданим при його формуванні. До його складу можуть бути включені різні інвестиційні об'єкти: з швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові та інші об'єкти, співвідношення яких визначається ринковою кон'юнктурою. При цьому комбінація різних інвестиційних вкладень дозволяє досягти збільшення капіталу та отримання високого доходу при зменшенні сукупних ризиків. Незбалансований портфель може розглядатися як портфель, що не відповідає поставленим при його формуванні цілям.

Оскільки підбір об'єктів у складі інвестиційного портфеля здійснюється відповідно до переваг інвесторів, існує зв'язок між типом інвестора і типом портфеля. Так, консервативному інвестору відповідає високонадійний, але низькоприбутковий портфель, поміркованому – диверсифікований портфель, агресивному – високоприбутковий, але ризикований портфель.

1.2. Принципи формування інвестиційного портфеля

При формуванні інвестиційного портфеля слід керуватися такими міркуваннями:

· Безпека вкладень (уразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу);

· Стабільність отримання доходу;

· Ліквідність вкладень, тобто їх здатність брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг), або швидко і без втрат в ціні перетворюватися на готівку.

Ситуація, коли всі три умови дотримані, просто неможлива. Тому неминучий компроміс. Якщо цінні паперинадійна, то прибутковість буде низькою, оскільки ті, хто віддають перевагу надійності, пропонуватимуть високу ціну і зіб'ють прибутковість. Головна мета при формуванні портфеля полягає у досягненні найбільш оптимального поєднання між ризиком та доходом для інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів має знизити ризик вкладника до мінімуму і одночасно збільшити його дохід до максимуму.